Ґреґ Джонсон – Нотатки стосовно Гайдеґґера та Еволи

Нещодавно з’явилися дані про те, що Мартін Гайдеґґер читав Юліуса Еволу. У статті під назвою «Ein spirituelles Umsturzprogramm» («Програма Духовної Революції»), опублікованій у «Frankfurter allgemeine Zeitung» (30 грудня 2015 р.) Томас Васек повідомляє про важливий знайдений ним документ:

«Юліуса Еволу, ультрафашистського італійського філософа, натхненно читав не лише Ґотфрід Бенн, але й Мартін Гайдеґґер, що демонструється неопублікованими нотатками.

Ключовим поняттям згаданих нотаток Мартіна Гайдеґґера є «раса»; так, у манускрипті філософа воно з’являється в наступному контексті: «Wenn eine Rasse die Berührung mit dem, was allein Beständigkeit hat und geben kann — mit der Welt des Seyns — verloren hat, dann sinken die von ihr gebildeten kollektiven Organismen, welches immer ihre Größe und Macht sei, schicksalhaft in die Welt der Zufälligkeit herab» [«Якщо раса втратила контакт з тим винятковим, яке має спротив та здатне його чинити – зі світом Буття (Seyn) – тоді колективні організми, сформовані в її межах, незважаючи на їхні розміри та силу, фатально деґрадують до світу випадковості»]. Цитату дослівно взято з книги «Повстання проти Модерного Світу», вперше опублікованої в 1935 р.; різниця лише в специфічному гайдеґґерівському написанні слова «Буття» («Seyn» замість «Sein»).

Автор книги – італійський філософ та езотерик Юліус Евола (1898-1974) – расист та антисеміт, який захоплювався СС як елітним орденом, розвивав фашистську расову доктрину, а також написав передмову до «Протоколів Сіонських Мудреців». Після війни італійські фашисти шанобливо ставилися до нього. До сьогоднішнього дня він вважається центральною фігурою серед європейських ультраправих. [. . .]

Ця деталь, разом з неопублікованою цитатою, дозволяє з нової позиції підійти до суперечливої постаті Гайдеґґера. Прізвище Еволи не згадується в опублікованих працях Гайдеґґера, а також хіба що дуже зрідка зазначається в дослідженнях, присвячених Гайдеґґеру. Навіть італійський філософ Донателла ді Чезаре не згадує Еволу в її книзі «Гайдеґґер, Євреї, Голокост» (2015 р.). Компаративний аналіз текстів, втім, дозволяє припустити, що Гайдеґґер не лише читав Еволу, що демонструє зазначена вище замітка, але й перебував під впливом його ідей з середини тридцятих років – від його критики науки та техніки, антигуманізму та відкидання Християнства, до його «духовного» расизму. Якщо ця теза є вірною, пізнього Гайдеґґера припустимо вважати радикальним езотеричним фашистом, який сподівався, що правління духовної еліти дозволить богам повернутися».

Звісно, ця одна нотатка підтверджує лише той факт, що Гайдеґґер читав одну з книжок Еволи, і не обов’язково «натхненно».  Також, вона не показує, що ж саме думав Гайдеґґер стосовно Еволи. Втім, це все одно важлива знахідка. Вона може ні до чого нас не привести (можливо, це просто саме-самісіньке посилання Гайдеґґера на Еволу). Вона, однак, може бути й верхівкою айсбергу. Зв’язок з Еволою може суттєво допомогти нам в розумінні зацікавлень та асоціацій, якими керувався Гайдеґґер. Висновки конкретної статті тут суттєвої ролі не відіграють, відкриття Васека – це початок важливого академічного дослідницького проекту. Чи наявні в рукописах Гайдеґґера інші посилання на Еволу? Чи читав Гайдеґґер інші праці Еволи? Чи листувався або зустрічався Гайдеґґер з Еволою? (Обидва мислителі відвідували країни один одного).

Я досить довго роздумував, чи були знайомі мейнстрімні праві мислителі на кшталт Гайдеґґера чи Карла Шмітта з Традиціоналістською школою Еволи та Рене Ґенона. Моя підозра в більшому ступені ґрунтувалася на спільній тематиці їхніх текстів, ніж на спільних доктринах. Теми, якими займається філософ, це, за своєю суттю, ті питання, на які він намагається відповісти; доктрини ж – це якраз спроби відповідей. Гайдеґґер та Шмітт поділяли їхній правий та критичний погляд на сучасність разом з Еволою та Ґеноном. Вже ця обставина була достатньою причиною для того, щоб вони читали твори традиціоналістів, навіть якщо в результаті перші та другі приходили до відмінних висновків. Мені було приємно дізнатися з публікації Мірчі Еліаде в «Portugal Journal», що Шмітт зауважив якось: «найцікавіша людина з нині живих – це Рене Ґенон», і що Еліаде з ним погодився, незважаючи на його деякі коливання стосовно окремих позицій Ґенона. (Еліаде також зустрічався та листувався з Еволою, а також читав його праці). Тепер ми маємо підтвердження того факту, що Гайдеґґер читав Еволу.

В певному сенсі я ставлюся скептично до твердження Васека, ніби Гайдеґґер перебував під впливом Еволи з середини 1930-х, особливо стосовно таких тем, як наука та техніка, антигуманізм, відкидання Християнства, а також раса та антисемітизм. По-перше, Гайдеґґер відкинув Християнство задовго до 1930-х. Я дуже непокоюся через «компаративний аналіз текстів», який здійснив Васек, оскільки мені цей аналіз здається поверхневим. Окрім того, незважаючи на те, що для Гайдеґґера та Еволи загальний правий політичний світогляд був спільним (обидва вважали технологічну сучасність кульмінацією довгого процесу занепаду, який розпочався ще з часів античності), їхні філософські висновки були досить різними.

«Світ Буття» Еволи за своєю суттю є платонічним простором вічної, інтеліґібельної істини, яка знаходиться в опозиції до «світу випадковості», який є інтеліґібельним лише настільки, наскільки він відображає світ буття. На відміну від такої позиції, гайдеґґерівський концепт «Буття» («Seyn») відсилає нас до його концепту «Ereignis», який виражає неінтеліґібельну випадковість, на якій базуються різноманітні інтепретації людини та світу.

Евола вважав, що деґрадаційний напрям руху історії (до технологічної сучасності та кільтурного декадансу) був рухом від світу Буття до світу випадковості. За Гайдеґґером, однак, вочевидь платонівський світогляд Еволи є етапом того ж самого процесу занепаду, незважаючи на близькість цього етапу до початку всього процесу.

Для Гайдеґґера, платонічна дистиляція Буття (перетворення Буття на чисту інтеліґібельність, а інтелекту на здатність до інтуїтивного пізнання інтеліґібельних предметів) є помилковою, оскільки шляхом такої абстракції втрачається більш фундаментальна єдність, взаємнопов’язаність історичної людини та світів сенсів. Для Гайдеґґера, ми занадто близькі як до речей, так і до самих себе, занадто пов’язані з ними, щоб повністю зрозуміти їх та контролювати їх. Він вважав, що метафізика розглядає інтеліґібельне Буття та самосвідомий інтелект поза потягом до панування. Тож, жага влади, яка реалізується в глобальній технологічній цивілізації, представлена на самому початку метафізичної традиції.

Гайдеґґер зазначає, що ми втрачаємо цю фундаментальну єдність, оскільки вона приховалася. Він називає це історичною подією, що не може існувати поза людиною, однак, втім, не контролюється людиною. Самоприховування Буття («Seyn») призводить до появи метафізики. Метафізика розпочинає занепад історії, кульмінацією чого стає технологічний нігілізм. На відміну від Еволи, початок занепаду в Гайдеґґера – це не відхід від метафізики, але відхід до метафізики.

Якщо висловлюватися поняттями неопублікованої нотатки Гайдеґґера, Евола звинувачує біологічний расизм у тому, що він є недостатньо метафізичним, і звертається до «душевних рас» та «духовних рас». В Гайдеґґера, однак, звинувачення поняття біологічної раси полягає в зовсім іншому.

Протягом своєї філософської кар’єри, Гайдеґґер боровся проти помилкових підходів до людської природи. Загальна характеристика цих помилкових підходів – це їхній універсалізм. В метафізичній традиції, сутність людини це те, що є спільним для всіх людей. Ми розуміємо, що спільним для нас є сам розум, раціо. Тож, людина є розумною – раціональною твариною.

Раціональна тварина, втім, не є національною твариною. Оскільки розум є загальною характеристикою, людство також є єдиним, тож, людська спільнота має бути аналогічним чином єдиною. Так, пошук відмінностей всередині людства не є легітимним. Якщо людина є раціональною твариною, і якщо розум об’єднує весь всесвіт, тоді розум за своєю суттю є «поглядом з нізвідки», який може надати нам будь-яку позицію. Погляд з нізвідки робіть нас громадянами «всюди». Раціональна тварина – це громадянин світу; космос – це наш поліс; замість коренів ми маємо крила.

Однак, Гайдеґґер використовує для позначення людини поняття «Дазайн», яке значить «Буття тут». Дазайн це не погляд з нізвідки, але погляд звідкись. Світогляд Дазайну є конкретним, а не універсальним. Він обмежується простором та часом, а також мовою та культурою, які Дазайн поділяє з іншими Дазайнами в межах своєї спільноти – але не в межах усього людства. Для філософії Гайдеґґера характерні визначені ідентичності, конкретика, локальність, приналежність, які є взаємними: ми належимо світові, і наш світ належить нам (конкретна обопільна приналежність в Гайдеґґера має назву Ereignis).

Політична складова гайдеґґерівського поняття Дазайн є невід’ємною. Ми не раціональні, але національні тварини, і націю визначають наші спільні історія, мова, культура та призначення. Політика Дазайну це, таким чином, етнонаціоналізм.

Чому не расовий націоналізм? Гайдеґґер не став би сперечатися з тим, що раса є частиною етнічної ідентичності. Щоб бути німцем, треба бути білим. Але бути німцем значно важливіше, ніж бути білим. Гайдеґґера непокоїла думка про те, що визначення ідентичності виключно в поняттях біологічної раси стане іншою формою того ж позарасового універсалізму. Формою не настільки універсальною та позарасовою, як поняття «людство», але подібною. Якщо білий колір шкіри є визначальним, можна з легкістю перейти до індиферентності стосовно відмінностей між німцями та англійцями,  а звідти – до позарасової гомогенізації. Для Гайдеґґера такий підхід є однією з форм неавтентичності, помилкою при спробі пізнати власну ідентичність та розібратися з культурними та лінгвістичними особливостями нашої спадщини.

Така позиція суттєво відрізняється від метафізичної критики біологічного расизму, яку провадить Евола. Для Еволи біологічна раса є занадто конкретною та в недостатній мірі метафізичною. Для Гайдеґґера біологічна раса є занадто абстрактною та метафізичною.

Побутує думка, ніби філософія Гайдеґґера була за своєю сутністю аполітичною. Потім він нібито помилково вступив у свій сумнозвісний зв’язок з Націонал-Соціалізмом. Потім він повернувся до свого аполітичного світогляду. Це помилка. Ідеї Гайдеґґера є до самої серцевини етнонаціоналістськими. Гайдеґґер ніколи не відмовлявся від своїх поглядів. Таким чином, пізній Гайдеґґер просто припинив афішувати свою позицію. Його ідеї стали таємничими, окультними, езотеричними. Тож, Васек в якомусь сенсі правий, коли він пише: «пізнього Гайдеґґера припустимо вважати радикальним езотеричним фашистом, який сподівався, що правління духовної еліти дозволить богам повернутися».

Я вважаю, що Гайдеґґер почав розчарувуватися в Націонал-Соціалізмі з середини 1930-х, і в результаті він був змушений шукати можливість обґрунтування пост-тоталітарної, етнонаціоналістської критики сучасної глобалізації та гомогенізації. Коротше кажучи, Гайдеґґер був першим мислителем серед Нових Правих.

 

© Олександр Артамонов, переклад з англійської, 2015.

Текст ориґіналу.

 

Advertisements