Другим принципом Метафізичного Реалізму як світоглядної позиції є інтеґральність усього сущого. Можливо через те, що я дивлюся на світ через призму Метареалізму, мене не дивують так звані “збіги”. Справа тут не у зарозумілому дотриманні стоїчного принципу “nil mirari” – ні, у світі завжди є чому дивуватися, але філософа та людей натовпу часто дивують досить різні речі.
Цього літа вийшли дві мої паперові публікації – мої переклади творів Лавкрафта. Але якщо у літературному журналі “Всесвіт” опублікували переклади оповідань та віршів, то у Віснику Львівського Національного Університету вийшли тексти публіцистичні: окрім моєї передмови та аналітичної статті Керрі Болтона, йдеться про “Біля Коренів” та “Американізм” самого Лавкрафта. Власне, всі чотири тексти наполегливо демонструють: Лавкрафт був переконаним американським фашистом, нічим не гіршим за якого-небуть Паунда. Можливо, через відмінність у темпераментах, життєві шляхи Лавкрафта та того ж самого Паунда були радикально різними; втім, обидва письменники стояли на досить близьких позиціях стосовно питань раси, держави, права та в певному сенсі – Традиції…
Світ є цілісним, і, безумовно, якщо американські ліберасти намагаються довести, ніби Лавкрафт був расистом, аби знищити його як символ, то, вочевидь, в якійсь частині світу мала б виникнути протидія. Приємно усвідомлювати, що я став одним з учасників інформаційної війни, яку сили зла розв’язали проти великого письменника – і що в цій війні я займаю вірну, Праву позицію. Можливо, зроблено не так багато, як хотілося б – але згадаймо: лише один миттєвий спалах блискавки знищив жахливе втілення Ньярлатхотепа з оповідання “Той, що в пітьмі сидить”. Хтозна: можливо, колись мій блоґ надихне майбутнього вождя української нації, народженого в сучасній Україні та вільного від влади як радянського Вельзевула, так і ліберастичного диявола.
Днями мені довелося зустрітися з одним з наймерзенніших пропаґандистів західного лібералізму – це був Анатолій Ахутін, відомий своїми спробами спотворити світ, який так ретельно вибудовували великі мислителі на кшталт Гайдеґґера. Ахутін раніше був російським філософом, але зараз він усвідомив, що Україну буде легше зробити частиною диявольської Ґейропи, ніж вельзевулівську Росію, а тому втік до нашої країни і живе тут в якості жертви путінських політичних репресій. Лицемірство Ахутіна, втім, не знає меж. Російський пропаґандист лібералізму (!!!) навчає нас, як це – бути укранцями. Звісно, вся риторика в нього базується на абсолютно аморальній та абсурдній тезі “Україна – це Ґейропа”, яку він пропонує своїм слухачам прийняти на віру, що вони, власне, і роблять. Зараз я працюю над ґрунтовною статтею, в якій аналізується софістична риторика пропаґандистів ліберастії на прикладі лекції того ж Ахутіна, прочитаної ним у Львові кілька днів тому.
Мені хотілося б нагадати кожному, хто побачить цей запис: метафізична війна – війна між титанами та богами – досі триває. Вона реалізується як у наших душах, так і в сфері політичного й культурного життя – в усіх сферах та усіх вимірах ми перебуваємо між Офрисом та Олімпом, постійно коливаючись між лукавим Прометеєм та досконалим батьком богів та людей – Зевсом. Не даймо нас одурити, шановне паньство. Метафізичне сонце кінець-кінцем завжди розсіює пітьму на світанку. Можливо, ми й не побачимо цей світанок протягом наших життів – але який це має сенс, якщо ми зробили все, що від нас залежало, щоб Зевс переміг?
Серед найбільш значущих творів античності хочеться згадати “Διονυσιακα” Нонна Панополітанського – епос, який майже ніхто й не читав, як видається. Є там один епізод – на самому початку. До Кадма приходить Зевс, тому що без Кадма він не зможе перемогти Тіфона. Уявляю, як сучасні ліберасти (різні Ахутіни) відреагували б на Зевсове прохання – мабуть, вони б одразу почали підраховувати, яку вигоду можна отримати від Зевса, якщо він переможе. Але Кадм – це справжній ідеал Традиції, це античний герой. Він не роздумує, але просто виконує своє зобов’язання перед світом. Така безапеляційна любов до Зевса – до мудрості та життя – має визначати вчинки кожного.
Згадане протистояння Лавкрафта та ліберастів – це прояв на іншому рівні тих самих протистоянь, свідками яких ми, як українці, є кожного дня. Гофманівська стара карга намагається перемогти полум’яного Саламандра, Гесіодівський Прометей даремно змагається з Зевсом. Ґейропа постає проти світу Традиції. Все це – різні прояви одного метафізичного ядра.
“Світло в пітьмі сяє, і пітьма не обгорнула його”.
Блоґ Олександра Артамонова 