Що ж, пані та панове. Ще тиждень осіні не дійшов свого кінця, а в мене вже осінній настрій, у зв’язку з чим я п’ю багато кави, не вилізаю з-пів ковдри та переглядаю улюблені кіноленти Олександра Муратова.
Цікаво, що більшості з моїх знайомих це ім’я ні про що не говорить. Хм.
А Ви знаєте, хто такий Муратов? Теж ні? Не дивуюся, бо ж нині значно популярніші інші українські режисери, а ще більше – зовсім не українські. А знаєте хоча б, хто такий Микола Хвильовий? А Коцюбинський? Добренько, можна від цього відштовхуватися. Тож, Муратов – це автор блискучих екранізацій творів тих письменників.
Ну, скажете Ви, “книга_лучше”, та й, загалом, куди вже знімати щось за Коцюбинським, після “Тіней забутих предків” Параджанова, і т.п.
Не будьмо несправедливими до українського кінематографу. Режисерів у нас не настільки багато, щоб не знати їхніх імен. Тим більше, що навіть більшість зі знаних режисерів не викликають ані радості, ані гордості. Я досі не розумію, як можна серйозно сприймати “Владику Андрія” чи “Того, що пройшов крізь вогонь”, а “Молитва за гетьмана Мазепу” – це взагалі… Ну добре, добре, de mortui… Царство Небесне панові Іллєнку. Найстрашніше те, що на всі ці фільми я ходив до кінотеатра, а “Владику Андрія” взагалі дивився на прем’єрному показі в межах бердянського кінофестивалю “Бригантина”. Поруч сидів чи то кінооператор, чи то сценарист – і в мене не стало духу піднятись і вийти з залу (хоча майже всі глядачі так і зробили). Раз-по-раз я прокидався і розумів, що фільм ще не закінчився. В епізодичній ролі помітив Олега Цьону (єдине, що викликало радість). Такі справоньки.
Повернімося до Олександра Муратова. Пропоную шановному паньству декілька його кінолент, присвячених моій улюбленій епосі – 20м-30м рокам ХХ ст. (якраз тоді й писали свої твори Лавкрафт, Домонтович та інші автори, яким присвячено цей блоґ).
Вальдшнепи. Блискуча екранізація малого прозового твору Хвильового. Шедевральна штука.
Танго смерті. Фільм не має жодного відношення до львівських музикантів, розстріляних німецькими солдатами. Йдеться про санаторій та діячів соціалістичної революції, які відпочивають у ньому та потихеньку осмислюють, що ж вони зробили з країною.
Геть Сором. Знову-таки екранізація твору Хвильового, присвяченого сексуальній революції в СРСР та занепадові моральності “радянської” людини.
Татарський Триптих. Надзвичайний шедевр за Коцюбинським, присвячений життю кримсько-татарських жінок в часи козацтва. Цікаво, що знятий він у 2004 р. – за рік після “Мамая” Олеся Саніна.
Якщо після перегляду запропонованих фільмів Вас зацікавить, хто ж такий той Муратов – ось ще одна чудова річ, його автобіографічний прозовий твір 2005 року “Розчахнута Брама” (не фільм, а книга). І, врешті, ось інтерв’ю з Олександром Муратовим (в межах телепрограми “Україна Єдина”) стосовно українського кіно (2012 р.).
Усі посилання, наведені в тексті, ведуть на сайти “толока.гуртом” та “ex.ua”, де певні добродії виклали всі запропоновані твори для публічного користування. Тож, всім приємного знайомства з геніальним українським режисером.
PS. Давно вже не публікував ніяких своїх текстів, але ось, вже скоро у Всесвіті має вийти мій переклад “Молодого Ґудмана Брауна” Натаніеля Готорна, а з часом (десь за 2-3 місяці після публікації) те оповідання можна буде і тут прочитати.
Такі справи. Шануйтеся!
Блоґ Олександра Артамонова 