“Апокриф” на Львівському форумі видавців

Щорічний Форум видавців у Львові – це подія Всеукраїнського масштабу, що не знає аналогів. Цього року журналісти української гілки «Апокрифу» отримали акредитацію та потрапили на цей захід у якості представників ЗМІ.

(Редактор української гілки Олександр Артамонов та фотограф Єлизавета Лєвєнцова яко журналісти. На блакитних стрічках написано «преса», в стаканчиках – кава).

Концепція книжкового форуму полягає в тому, що центральні українські видавці збираються на подвір’ї палацу Потоцького (того самого, що написав «Рукопис, знайдений у Сараґосі») та влаштовують ярмарок, що включає розпродаж друкованої продукції (себто, книжок), автограф-сесії, веселі (та не дуже) лекції, ґрунтовні конференції, віршові марафони і таке інше. Кожне видавництво репрезентовано певною кількістю яток з друкованою продукцією. Звісно, ми одразу почали шукати наших колег з ультраправого крила, втім, дорогою до бажаної ятки, мені зустрівся інший намет (не буду називати, яке то видавництво, щоб це не виглядало, як реклама, що більш личить нашим «друзям»-атлантистам та євроінтеґраторам), де фактично реалізувалася моя давня мрія. Справа в тому, що мені дуже хотілося придбати праці професора Лєбєдєва про перші сім Вселенських соборів, і ось – якраз на вході я зустрічаю ятку з двотомником, в якому пан Лєбєдєв детально розбирає події перших століть християнства.

(Небагато, але, як каже мій друг з Самбора: хотя би!)

Оскільки я не зазначив, де я придбав ті книжки (хоча, «Капітан Очевидність» натякає, що вони вийшли у видавництві Олега Абишка), можна цей пасаж не вважати за рекламу. Втім, дозволю собі розрекламувати форум в цілому: якщо про якусь книгу мріяти, і взяти з собою гроші, досить імовірно, що Ви її там зустрінете (тим більше, якщо Ваші мрії не виходять за межі типових запитів середньостатичтичного філософа – як-от в мене, наприклад).

Після зустрічі з Лєбєдєвим, я відправився до милої моєму серцю ятки видавництва «Орієнтир» (видавництво полку «Азов»). Це видавництво втілює мрії українських патріотів: справжньою знахідкою став кишеньковий варіант «Націократії» Сциборського, кишеньковий варіант одного з оповідань Говарда Лавкрафта, а також декілька збірників мемуарів азовців-учасників АТО. Ми трохи поспілкувалися з паном Марком Мельником, головою видавництва, що люб’язно відповів на всі наші питання стосовно перспектив публікації української патріотичної литератури. Як зауважив пан Марко, видавництво «Орієнтир» цього року було вперше представлене на львівському книжковому форумі, адміністрація якого до останнього моменту не затверджувала участь українських патріотів у заході. Окрім того, пан Марко анонсував вихід журналу «Орієнтир», запрошував підписуватися на безкоштовну розсилку однойменної газети і, взагалі, продемонстрував повноту української щирості духу.

 

(Пан Марко Мельник запрошує ознайомитися з українською патріотичною літературою).

Врешті, ознайомившись з безліччю різноманітних яток, сповнених найцікавіших та чудових книжок (та придбавши деякі з них – зверніть увагу на фото з книжками, бо ж там є не тільки книги Лєбєдєва!), ми вирушили на презентацію колективної монографії «Метафізика Донбасу», яку здійснював старий «братюня» нашого видання – вельмишановний пан Руслан Халіков разом з колегою – Олександром Білокобильським.

Треба зразу зізнатися: книжка старезна, і Вашому покірному слузі навіть якось пропонували написати щось подібне роки зо два тому (про рідний Бердянськ: я відмовився, оскільки в Бердянську немає трамваїв, про які пише автор найяскравішого з есеїв збірника). Втім, книжка була лише приводом поговорити про нинішні проблеми Донбасу: сама презентація поступово перейшла в ностальгічні міркування про те, як важко філософові покинути власну бібліотеку – і як важливо для національної філософії, щоб філософи повернулися до своїх домашніх бібліотек. Згадувався й вельмиповажний пан Ігор Козловський, релігієзнавець зі світовим ім’ям, що досі перебуває в полоні «ДНР»-івців. Загалом, головна ідея всього, про що йшла мова на тій презентації, полягає в необхідності врахування внутрішньої (метафізичної) специфіки будь-якої, щонайменшої, суспільної цілісності, оскільки нехлюйство в даному питанні може призвести до неочікуваних та ніким не бажаних наслідків. Звісно, було згадано й про концепцію «Русскава міра», яка, разом з глобалістичними концепціями сучасного Китаю та Арабського світу є, на думку пана Білокобильського, одним з провідних сучасних глобалістичних проектів. Такі справи.

 

(Пани Білокобильський та Халіков розповідають про стару, як світ, книжку, з якої майже всі читачі запам’ятали лише образ трамвая).

Таким чином, книжковий Форум почався для мене з дискусій стосовно глобалізації та націоналізму. Очевидно, що причиною такої тематичної специфіки Форуму є мої власні інтереси, що спонукали мене відвідати саме згадану презентацію. Втім, усе ж-таки, не буде зайвим зазначити, що націоналістична, патріотична складова Форуму 2016 року є значно вагомішою, ніж минулого чи позаминулого року.

Пробуждення української нації поступово відбувається, і для мене є честю той факт, що певну роль в тому процесі відіграє наш журнал «Апокриф», що зайняв традиціоналістичну, націоналістичну позицію з перших україномовних номерів. Безумовно, самого лише журналу мало для того, щоб скеровувати націю в необхідному спрямуванні, але ми хоча б трошечки допомагаємо певній частині українців не втратити себе в нинішній складній ситуації, коли самозречення вважається чеснотою, а самозаперечення – проґресивністю.

PS. Нагадаю, до речі, що вже на підході моя книга «Наближення до Говарда Лавкрафта», публікацію якої ми ще раз обговорили з активістами полку «Азов». Тож, пані та панове, чекайте на вихід безпрецедентної збірки прози, поезії та філософської аналітики Лавкрафта, Керрі Болтона, Джонатана Боудена, Євгенія Ґоловіна та інших сучасних ультраправих мислителів.

Слава Україні!

Стосовно моєї книги “Наближення до Говарда Лавкрафта”

Друзі мої!

 

Можливо, ви пам’ятаєте, як я декілька місяців тому опублікував нотатку, присвячену підготовці до публікації моєї книги з перекладами текстів Лавкрафта, Керрі Болтона, Боудена і т.д. Пригадуєте? Всі ви щедро допомагали поширювати цей запис в соцмережах, а дехто навіть надіслав гроші, за що я щиро вдячний.

 

Цим записом хочу підкреслити, що робота над книгою активно ведеться, і сподіваюся, що кожен бажаючий зможе відчути пальцями поверхню її сторінок відносно скоро. В певному сенсі, я сам затягнув процес: дається взнаки і моя постійна завантаженість профанською роботою, і необхідність присвячувати себе іншим проектам, які потребують більш швидкого реагування, і, головним чином, дається взнаки моє глибоке розуміння сакрального вислову чи то Емпедокла, чи то Платона: “Скоро лише кішки родяться” 😉

Я хочу випустити працю, яку можна буде з задоволенням перечитувати не один раз, і не лише в нашу епоху. Книга, що готується, має стати першим серйозним традиціоналістським україномовним вступом до творчості Лавкрафта. Щоправда, підкреслю: в нас не буде ані печатки ВАКу, ані тетраґрамматону НАНУ зверху титульної сторіночки. Я жадаю сутнісної досконалості, а не візуальної 😉 Тому, власне, сподіваюся, що мої шановні друзі, підписники та всі люди, посвячені в містерію виходу книги про Лавкрафта, пробачать мені те, що книга вийде не завтра, і навіть не цього місяця. Ніхто не забутий, і ніщо не забуте. Всім щиро дякую за підтримку та віру в мій проект

 

.

Прошу підтримати мій просвітницький проект

Вже декілька років поспіль я досліджую та перекладаю українською мовою творчість Говарда Філіпса Лавкрафта. З самого початку я мав на меті подолання поширеного помилкового підходу до творчості цього мислителя, яка розглядається практично завжди в повному відриві від політичних та філософських ідей автора – в якості звичайної збірки страшних оповідок. Надихнувшись великим Євгенієм Ґоловіним, я перекладав і художню прозу, і поезію, і публіцистику Лавкрафта, і аналітику, присвячену самому Лавкрафту – щоб продемонструвати його творчість у максимальній цілісності. Все це виходило в наукових збірниках, літературних журналах, і, в особливості, в моєму блозі (https://artamerukr.wordpress.com/).

 

Врешті, назбиралася кількість різноманітних матеріалів, достатня для видання їх окремим томом, який зможе стати певним вступом до цілісного світогляду Лавкрафта. Для реалізації цього проекту необхідна фінансова підтримка кожного, хто хотів би посприяти поширенню традиціоналістичних ідей в Україні, а також зробити внесок до повалення хибних переконань стосовно Лавкрафта, що поширюються загалом сучасними пропаґандистами західного лібералізму.

Проект НЕ Є комерційним – всі отримані пожертви будуть використані для публікації книг (орієнтовним тиражом у 500 екз.), та для їх безкоштовної розсилки до основних бібліотек України, а також для їх безоплатного поширення серед цільової аудиторії. Частину тиражу буде в знак вдячності розіслано людям, які нададуть свою великодушну допомогу нашому проекту. Таким чином, наша ініціатива є спрямованою на щиру та безкорисливу просвіту сучасного читача, в противагу до впливів, що профанізують Лавкрафта та позбавляють його творчість метафізичної актуальності та політичної гостроти.

Весь тираж буде присвячено пам’яті геніального філософа та письменника Юрія Віталійовича Мамлєєва, чий нещодавній відхід став непоправною втратою для нашого світу.

Якщо у Вас є бажання долучитися до публікації безпрецедентного збірника текстів, присвячених Говарду Лавкрафту, то:

Жителів України прошу надсилати пожертви на картку Приватбанку: 5457 0823 9154 6061 (отримувач – Артамонов Олександр Олександрович).

Жителів інших країн прошу використовувати сервіс грошових переказів «Золотая Корона». Отримувач (російською): Артамонов Александр Александрович, телефон +380634807459, город Львов (Украина).

Також прошу меценатів повідомляти свої імена та поштові адреси для пересилки екземплярів книги (зв’язатися зі мною можна через електронну пошту: artamonov.a.a29@gmail.com).

Новини стосовно книги я планую публікувати в своєму блозі: https://artamerukr.wordpress.com/.

З вдячністю чекаю на допомогу від кожного, сподіваючись, що наш просвітницький проект успішно реалізується спільними силами. Всім дякую.

Лавкрафт між Зевсом та Прометеєм

Другим принципом Метафізичного Реалізму як світоглядної позиції є інтеґральність усього сущого. Можливо через те, що я дивлюся на світ через призму Метареалізму, мене не дивують так звані “збіги”. Справа тут не у зарозумілому дотриманні стоїчного принципу “nil mirari” – ні, у світі завжди є чому дивуватися, але філософа та людей натовпу часто дивують досить різні речі.

Цього літа вийшли дві мої паперові публікації – мої переклади творів Лавкрафта. Але якщо у літературному журналі “Всесвіт” опублікували переклади оповідань та віршів, то у Віснику Львівського Національного Університету вийшли тексти публіцистичні: окрім моєї передмови та аналітичної статті Керрі Болтона, йдеться про “Біля Коренів” та “Американізм” самого Лавкрафта. Власне, всі чотири тексти наполегливо демонструють: Лавкрафт був переконаним американським фашистом, нічим не гіршим за якого-небуть Паунда. Можливо, через відмінність у темпераментах, життєві шляхи Лавкрафта та того ж самого Паунда були радикально різними; втім, обидва письменники стояли на досить близьких позиціях стосовно питань раси, держави, права та в певному сенсі – Традиції…

Світ є цілісним, і, безумовно, якщо американські ліберасти намагаються довести, ніби Лавкрафт був расистом, аби знищити його як символ, то, вочевидь, в якійсь частині світу мала б виникнути протидія. Приємно усвідомлювати, що я став одним з учасників інформаційної війни, яку сили зла розв’язали проти великого письменника – і що в цій війні я займаю вірну, Праву позицію. Можливо, зроблено не так багато, як хотілося б – але згадаймо: лише один миттєвий спалах блискавки знищив жахливе втілення Ньярлатхотепа з оповідання “Той, що в пітьмі сидить”. Хтозна: можливо, колись мій блоґ надихне майбутнього вождя української нації, народженого в сучасній Україні та вільного від влади як радянського Вельзевула, так і ліберастичного диявола.

Днями мені довелося зустрітися з одним з наймерзенніших пропаґандистів західного лібералізму – це був Анатолій Ахутін, відомий своїми спробами спотворити світ, який так ретельно вибудовували великі мислителі на кшталт Гайдеґґера. Ахутін раніше був російським філософом, але зараз він усвідомив, що Україну буде легше зробити частиною диявольської Ґейропи, ніж вельзевулівську Росію, а тому втік до нашої країни і живе тут в якості жертви путінських політичних репресій. Лицемірство Ахутіна, втім, не знає меж. Російський пропаґандист лібералізму (!!!) навчає нас, як це – бути укранцями. Звісно, вся риторика в нього базується на абсолютно аморальній та абсурдній тезі “Україна – це Ґейропа”, яку він пропонує своїм слухачам прийняти на віру, що вони, власне, і роблять. Зараз я працюю над ґрунтовною статтею, в якій аналізується софістична риторика пропаґандистів ліберастії на прикладі лекції того ж Ахутіна, прочитаної ним у Львові кілька днів тому.

Мені хотілося б нагадати кожному, хто побачить цей запис: метафізична війна – війна між титанами та богами – досі триває. Вона реалізується як у наших душах, так і в сфері політичного й культурного життя – в усіх сферах та усіх вимірах ми перебуваємо між Офрисом та Олімпом, постійно коливаючись між лукавим Прометеєм та досконалим батьком богів та людей – Зевсом. Не даймо нас одурити, шановне паньство. Метафізичне сонце кінець-кінцем завжди розсіює пітьму на світанку. Можливо, ми й не побачимо цей світанок протягом наших життів – але який це має сенс, якщо ми зробили все, що від нас залежало, щоб Зевс переміг?

Серед найбільш значущих творів античності хочеться згадати “Διονυσιακα” Нонна Панополітанського – епос, який майже ніхто й не читав, як видається. Є там один епізод – на самому початку. До Кадма приходить Зевс, тому що без Кадма він не зможе перемогти Тіфона. Уявляю, як сучасні ліберасти (різні Ахутіни) відреагували б на Зевсове прохання – мабуть, вони б одразу почали підраховувати, яку вигоду можна отримати від Зевса, якщо він переможе. Але Кадм – це справжній ідеал Традиції, це античний герой. Він не роздумує, але просто виконує своє зобов’язання перед світом. Така безапеляційна любов до Зевса – до мудрості та життя – має визначати вчинки кожного.

Згадане протистояння Лавкрафта та ліберастів – це прояв на іншому рівні тих самих протистоянь, свідками яких ми, як українці, є кожного дня. Гофманівська стара карга намагається перемогти полум’яного Саламандра, Гесіодівський Прометей даремно змагається з Зевсом. Ґейропа постає проти світу Традиції. Все це – різні прояви одного метафізичного ядра.

“Світло в пітьмі сяє, і пітьма не обгорнула його”.

Садаф Ахсан – “Відвертий расист” Г. Ф. Лавкрафт більше не представляє Всесвітню Премію Фентезі

Бюст Г. Ф. Лавкрафта більше не буде вручатися лауреатам Всесвітньої Премії Фентезі після минулорічної кампанії, в результаті якої письменника визнали “відвертим расистом” з “мерзенними поглядами”.

Про це було оголошено на Всесвітньому Конвенті Фентезі в неділю, де Девід Мітчелл отримав нагороду за найкращий роман – за твір “Кістяний Годинник”. Було зазначено, що цей рік є останнім, коли переможців нагороджують статуеткою у вигляді бюста Лавкрафта, як повідомляється у Locus Magazine. Ніякої причини таких змін, а також ніяких деталей стосовно нового зображення, яке замінить Лавкрафта, повідомлено не було.

Минулого року, Деніел Хосе Олдер опублікував петицію з 2500 підписами, в якій просив про зазначену зміну, оскільки, хоча творець Міфології Ктулху “і залишив значний слід у спекулятивній літературі, він також був відвертим расистом та жахливим демагогом”.

Олдер, номінанований на премію як найкращий редактор (за збірку “Long Hidden: Speculative Fiction from the Margins of History”) пізніше повідомив the Guardian електронним листом: “Якщо фентезі як жанр дійсно хоче бути привабливим для своїх прихильників – а мені видається, що це так – ми не можемо продовжувати звеличувати людину, яка використовувала літературу в якості зброї проти цілих рас. Кольорові письменники(“Writers of colour” – збірне поняття для всіх письменників, які не належать до Білої Раси – прим. перекладача) завжди мучилися з питанням, як можна любити жанр, який, як видається, настільки впевнено ненавидить нас у відповідь. Наші голоси пролунали колективно, en masse, і хлопці зі Світової Премії Фентезі нас почули. Сьогодні фентезі є кращим, інклюзивнішим та сильнішим жанром саме через це”.

Лауреат Всесвітньої Премії Фентезі Ннеді Окорафор, яка дізналася про расистський вірш Лавкрафта “На створення негрів” (1912) вже після того, як її нагородили, написала у своєму блозі про свої “суперечливі” почуття: “статуетка у вигляді голови цього расиста у моєму будинку. Статуетка у вигляді голови цього расиста – одна з найбільших нагород, яку я отримала як письменниця”.

Минулорічний лауреат, Софія Саматар, яка отримала нагороду за найкращий роман 2014 р. (за твір “A Stranger in Olondria”) зауважила у своїй публічній промові під час церемонії нагородження, що було “незручно приймати нагороду, будучи кольоровим письменником”.

Того ж року вона пізніше написала в свому блозі: “Я нікому не кажу, щоб вони не читали Лавкрафта. Я викладаю Лавкрафта! Я буквально примушую людей читати його твори та писати про нього! Заради оцінок! Справа не в тому, читати чи не читати його твори, а у використанні образу цієї особи для представлення міжнародної премії, якою вшановується творчість уяви”.

Переклад з англійської мови зробив Олександр Артамонов.

Ґреґ Джонсон – “Премія ім. Г. Ф. Лавкрафта в галузі літератури від Counter-Currents”

В неділю, 8 листопада, було оголошено, що лауреатів Всесвітньої Премії Фентезі більше не нагороджуватимуть бюстом Г. Ф. Лавкрафта. Лавкрафта, звісно, було обрано ними через те що він є одним з гігантів у сфері наукової фантастики та фентезійної літератури. Втім, він також був расистом та ксенофобом, тож, цього року від Лавкрафта варто відмовитися заради поваги до почуттів меншин.

Одначе, я маю підозру: якби Лавкрафт нині був живий, ця антипатія була б взаємною. В Лавкрафта інсульт би стався, якби він побачив огидний бюст, названий його ім’ям, та кретинів-писак, яким той бюст вже вручили.

Минулого року, ми на Counter-Currents вже передчували, що це станеться. Тож, ми створили Премію ім. Г. Ф. Лавкрафта в галузі літератури від Counter-Currents, щоб нагорождувати митців найвищого калібру в галузі літератури, які виходять за межі політкоректності. Нашим першим лауреатом став романіст Тіто Пердью, який був нагороджений під час бенкету в Атланті 7 березня 2015 р.

Призовий бюст було зроблено всесвітньо відомим керамістом Чарлзом Краффтом, чия особиста зневага до політкоректності вже спричинила скасування його виставки в Лондоні.

Оскільки Ліві продовжують нищити інституції, розкладати розуми та культуру, та чорнити (в ориґіналі слово “denigrate” значить “паплюжити” та етимологічно пов’язане зі словом “негр”) велич білих в мистецтві, науці, державництві та культурі в найширшому сенсі, Counter-Currents та інші організації Нових Правих будуть створювати нові інституції та нові шляхи висловлення пошани для того, щоб зберегти велич Європейської людини. Втім, у виконанні цієї місії ми залежимо від пожертв таких читачів, як ви. Будь ласка, відвідайте нашу Сторінку для пожертв уже сьогодні.

Дякую вам за вашу читацьку лояльність та підтримку.

Ґреґ Джонсон,
Головний редактор Counter-Currents Publishing.

Переклад з англійської мови зробив Олександр Артамонов.

П’ять років з дня смерті Євґенія Ґоловіна

В Православній Традиції не прийнято відзначати дні народження святих – днем пам’яті святого є день його смерті для “цього” світу, бо успіння є звільненням духу від тенетів тіла (в найширшому сенсі). Православ’я, як одна з форм вираження та утвердження абсолютної, передвічної Традиції, в даному випадку йде протореним шляхом ще дохристиянських містичних об’єднань, таких, як, наприклад, діонісійський рух орфіків. Так, безумовно, смерть робить нас по-справжньому живими, народження ж відкриває нам шлях до мерзенного світу смерті.

Рівно п’ять років тому став дійсно живим та вільним великий мислитель, алхімік, дослідник творчості Говарда Лавкрафта, поет та перекладач Євґеній Ґоловін. Вшануймо ж його пам’ять.

Вийшов третій номер українського “Апокрифу”, присвячений Євгенію Ґоловіну

Сьогодні, 29 жовтня, ми вшановуємо пам’ять однієї з найвизначніших фігур нашого часу – алхміка та поета Євгенія Всеволодовича Ґоловіна. Рівно п’ять років тому він повернувся до платонівського світу ідей та возз’єднався там з безсмертними богами. Пам’яті Євгенія Всеволодовича присвячено третій номер української гілки окультно-релігієзнавчого журналу “Апокриф”.
Дякую всім, хто долучився своєю творчістю до створення цього ґрунтовного видання. І в ще більшій мірі дякую тим, хто надихав та надихає нас на цю творчість. Здійсняймо, що жадаємо. Жадаймо нездійсненного!

Щиро  ваш,

Олександр Артамонов.

Завантажити журнал можна за цим посиланням: Апокриф (укр.) №3

27 вересня – День заснування Іспанської Інквізиції

Любі друзі!

Інтернет повідомляє, що саме сьогодні Ізабелла та Фердинанд заснували Іспанську Інквізицію (у 1480 р.). Чудова книжечка Рафаеля Сабатіні підтверджує цю інформацію. А отже – саме сьогодні відбулася одна з найважливіших для релігійної Європи подій.
З Інквізицією в мене пов’язано багато зацікавлень – як і загалом з тією блискучою епохою, коли якимось чином на землі жили і Томас Торквемада, і Джіроламо Савонарола, і – вже був готовий народитися – чудовий майстер в усіх сенсах – Бенвенуто Челліні.

Втім, навіть якщо сконцентруватися на Лавкрафті, якому загалом присвячено мій блоґ, можна побачити фундаментальну роль Інквізиції у формуванні цього видатного письменника та мислителя. Власне, якраз завдяки релігійній нетерпимості європейських християн (найяскравіший приклад якої продемонстрував усім майбутнім поколінням якраз Торквемада), першим колоністам Нової Англії й довелося купити судно “Мейфлауер” та покинути Європу назавжди, аби заснувати власні міста – там, в Новому Світі. Там, де народилися за декілька століть спочатку Бенджамін Франклін, а потім Натаніель Готорн та Говард Лавкрафт. Всі троє – з Нової Англії. Всі троє – дуже схожі між собою, як діти одного культурного простору (але про це якось окремо треба сказати).

Втім, не варто присвячувати багато часу цим подробицям. Зазначу лише, як беззаперечний факт: сьогодні, 535 років тому, було закладено одну з найважливіших підвалин усієї чорної фантастики. З чим і вітаю кожного.

В якості епілогу цієї замітки пропоную свій вірш, присвячений Томасу Торквемаді, і написаний 8 років тому. А також – чудову пісню Арії.

Коли помер Великий Інквізитор,
То було чути плач з усіх усюд,
І на його могилку приносили квіти
І королі, і герцоги, і простий люд.

І з моїх вуст тоді – освічених й гуманних –
Зривалося питання раз по раз:
“Навіщо ж ви шануєте тирана?
В тюрмі згноїв би радо він всіх вас!”

Підняла голову якась старезна баба,
Що до апостола молилася Фоми:
“А й правда, – каже, – це солодка зваба –
Померлого проклясти між людьми.

Цей день весь світ би міг відсвяткувати:
Мовляв, нарешті Бог Фому забрав.
Але для того мали б ми вважати
Його за деспота, що нами керував.

Не паном був Фома – лиш волю всього світу
Творив він Інквізиції вогнем.
Як скажемо: “будь проклят, Інквізитор!” –
Себе самих ми в першу чергу проклянем”.

Не розумів я зовсім голосу старої,
І з Церкви вийшов під осінній небосхил.
Хоч вмер тиран, та на шляху до волі
Тюрми ще обрис сірий височів.

Роздуми Євґенія Ґоловіна про “Літературу Чорного Жанру”

Коли я створив цей сайт, перша нотатка під назвою “Ло” була присвячена геніальному мислителю, алхіміку та літературознавцю Євґенію Ґоловіну – в якомусь сенсі, людині, що надихнула мене почати перекладати Лавкрафта для українського народу.

Пропоную частину блискучого перфоменсу під назвою “Finis Mundi” (від лат. “Кінець Світу”), де музикант Георгій Осіпов, сам Евґеній Ґоловін та ще один філософ, учень Ґоловіна, розмірковують стосовно сутності так званої “Літератури Чорного Жанру”, до якої відноситься і творчість Говарда Лавкрафта.