Tag Archives: Головин

П’ять років з дня смерті Євґенія Ґоловіна

В Православній Традиції не прийнято відзначати дні народження святих – днем пам’яті святого є день його смерті для “цього” світу, бо успіння є звільненням духу від тенетів тіла (в найширшому сенсі). Православ’я, як одна з форм вираження та утвердження абсолютної, передвічної Традиції, в даному випадку йде протореним шляхом ще дохристиянських містичних об’єднань, таких, як, наприклад, діонісійський рух орфіків. Так, безумовно, смерть робить нас по-справжньому живими, народження ж відкриває нам шлях до мерзенного світу смерті.

Рівно п’ять років тому став дійсно живим та вільним великий мислитель, алхімік, дослідник творчості Говарда Лавкрафта, поет та перекладач Євґеній Ґоловін. Вшануймо ж його пам’ять.

Роздуми Євґенія Ґоловіна про “Літературу Чорного Жанру”

Коли я створив цей сайт, перша нотатка під назвою “Ло” була присвячена геніальному мислителю, алхіміку та літературознавцю Євґенію Ґоловіну – в якомусь сенсі, людині, що надихнула мене почати перекладати Лавкрафта для українського народу.

Пропоную частину блискучого перфоменсу під назвою “Finis Mundi” (від лат. “Кінець Світу”), де музикант Георгій Осіпов, сам Евґеній Ґоловін та ще один філософ, учень Ґоловіна, розмірковують стосовно сутності так званої “Літератури Чорного Жанру”, до якої відноситься і творчість Говарда Лавкрафта.

“Ло”

Коли я вперше прочитав декілька оповідань Говарда Лавкрафта, вони мене, чесно кажучи, розчарували: стільки говорять про того Лавкрафта, а виявляється – нічого в ньому і нема особливого. Звичайні страшилки на ніч. Як це часто буває – я дуже сильно помилився.

Пройшов певний час, і мені попалася стаття великого мислителя та алхіміка Євґенія Ґоловіна під загадковою назвою “Ло”. Замість того, щоб зациклюватися на хорорному аспекті Лавкрафтової творчості, мудрий Ґоловін зосередив свою увагу на метафізиці, на найглибших пластах, прихованих під ґотичними сюжетами та чудовиськами. В цьому Ґоловін послуговувався підходом, створеним та розробленим видатним російським андеграундним письменником Юрієм Мамлєєвим, умовна назва якого – “метафізичний реалізм”. Стаття була настільки надихаючою та глибокою, що я зрозумів: десь я помилився, чогось я не побачив.

Дійсно, Лавкрафта приховали від мене перекладачі його праць – бо ж я читав його в російському перекладі, як і будь-який інший сучасний читач: видавництво “Азбука-классика”, книжки з м’якими обкладинками. Жахливі, абсолютно безвідповідальні переклади не передавали нічого, окрім якраз вищезгаданого “хорорного аспекту”. Читаючи Лавкрафта в ориґіналі, я остаточно переконався в тому, що перекладачі вкрали в мене його глибину – і замінили її безглуздою пласкою химерою популярної культури. Згодом я дізнаюся: Євґеній Ґоловін планував видати в Росії якісні переклади творів Лавкрафта ще у 90х роках минулого століття – аналогічно, як у Франції це зробив Жан Парвулєско. Втім, Ґоловін помер, і його плани померли разом з ним.

Всі ці обставини підштовхнули мене до того, щоб спробувати реалізувати бажання людини, що відкрила для мене Лавкрафта – перекласти всі його праці сумлінно та відповідно до загального контексту, в якому їх було створено. Але, якщо Ґоловін, що був російським мислителем, хотів інтеґрувати творчість Лавкрафта до російського дискурсу, то я вирішив спробувати зробити те саме для української культури.

Тож – нехай Лавкрафт заговорить українською.