Tag Archives: Лавкрафт

П’ять років з дня смерті Євґенія Ґоловіна

В Православній Традиції не прийнято відзначати дні народження святих – днем пам’яті святого є день його смерті для “цього” світу, бо успіння є звільненням духу від тенетів тіла (в найширшому сенсі). Православ’я, як одна з форм вираження та утвердження абсолютної, передвічної Традиції, в даному випадку йде протореним шляхом ще дохристиянських містичних об’єднань, таких, як, наприклад, діонісійський рух орфіків. Так, безумовно, смерть робить нас по-справжньому живими, народження ж відкриває нам шлях до мерзенного світу смерті.

Рівно п’ять років тому став дійсно живим та вільним великий мислитель, алхімік, дослідник творчості Говарда Лавкрафта, поет та перекладач Євґеній Ґоловін. Вшануймо ж його пам’ять.

27 вересня – День заснування Іспанської Інквізиції

Любі друзі!

Інтернет повідомляє, що саме сьогодні Ізабелла та Фердинанд заснували Іспанську Інквізицію (у 1480 р.). Чудова книжечка Рафаеля Сабатіні підтверджує цю інформацію. А отже – саме сьогодні відбулася одна з найважливіших для релігійної Європи подій.
З Інквізицією в мене пов’язано багато зацікавлень – як і загалом з тією блискучою епохою, коли якимось чином на землі жили і Томас Торквемада, і Джіроламо Савонарола, і – вже був готовий народитися – чудовий майстер в усіх сенсах – Бенвенуто Челліні.

Втім, навіть якщо сконцентруватися на Лавкрафті, якому загалом присвячено мій блоґ, можна побачити фундаментальну роль Інквізиції у формуванні цього видатного письменника та мислителя. Власне, якраз завдяки релігійній нетерпимості європейських християн (найяскравіший приклад якої продемонстрував усім майбутнім поколінням якраз Торквемада), першим колоністам Нової Англії й довелося купити судно “Мейфлауер” та покинути Європу назавжди, аби заснувати власні міста – там, в Новому Світі. Там, де народилися за декілька століть спочатку Бенджамін Франклін, а потім Натаніель Готорн та Говард Лавкрафт. Всі троє – з Нової Англії. Всі троє – дуже схожі між собою, як діти одного культурного простору (але про це якось окремо треба сказати).

Втім, не варто присвячувати багато часу цим подробицям. Зазначу лише, як беззаперечний факт: сьогодні, 535 років тому, було закладено одну з найважливіших підвалин усієї чорної фантастики. З чим і вітаю кожного.

В якості епілогу цієї замітки пропоную свій вірш, присвячений Томасу Торквемаді, і написаний 8 років тому. А також – чудову пісню Арії.

Коли помер Великий Інквізитор,
То було чути плач з усіх усюд,
І на його могилку приносили квіти
І королі, і герцоги, і простий люд.

І з моїх вуст тоді – освічених й гуманних –
Зривалося питання раз по раз:
“Навіщо ж ви шануєте тирана?
В тюрмі згноїв би радо він всіх вас!”

Підняла голову якась старезна баба,
Що до апостола молилася Фоми:
“А й правда, – каже, – це солодка зваба –
Померлого проклясти між людьми.

Цей день весь світ би міг відсвяткувати:
Мовляв, нарешті Бог Фому забрав.
Але для того мали б ми вважати
Його за деспота, що нами керував.

Не паном був Фома – лиш волю всього світу
Творив він Інквізиції вогнем.
Як скажемо: “будь проклят, Інквізитор!” –
Себе самих ми в першу чергу проклянем”.

Не розумів я зовсім голосу старої,
І з Церкви вийшов під осінній небосхил.
Хоч вмер тиран, та на шляху до волі
Тюрми ще обрис сірий височів.

Роздуми Євґенія Ґоловіна про “Літературу Чорного Жанру”

Коли я створив цей сайт, перша нотатка під назвою “Ло” була присвячена геніальному мислителю, алхіміку та літературознавцю Євґенію Ґоловіну – в якомусь сенсі, людині, що надихнула мене почати перекладати Лавкрафта для українського народу.

Пропоную частину блискучого перфоменсу під назвою “Finis Mundi” (від лат. “Кінець Світу”), де музикант Георгій Осіпов, сам Евґеній Ґоловін та ще один філософ, учень Ґоловіна, розмірковують стосовно сутності так званої “Літератури Чорного Жанру”, до якої відноситься і творчість Говарда Лавкрафта.

Чому мене дратують ілюcтрації до творів Лавкрафта

Книжок Лавкрафта в продажу – ціле море (так-так, в тих мерзенних російських перекладах, де “Italian” перекладають як “Индейский” – але мова не про це). Хоча… Якраз про це. Окрім огидної якості перекладів, Санкт-Петербурзький видавець “Лавкрафтіани” припустився ще однієї помилки. Я маю на увазі обкладинки книжок. Це настільки абсурдні, беззмістовні та пусті малюнки, що не хочеться таку книжку в руки брати. Пригадую, одна моя подруга таке часто малювала, коли добре вип’є чогось міцного. Совість не дозволяла їй продавати цю мазанину в редакції фентезійної літератури. Вона демонструвала її мені, а я сміявся і наливав ще.

Та чого вже там! Давайте вже тоді я підніму руку на святе! Мене дратують взагалі всі ілюстрації до творів Лавкрафта. Коли малюють Ктулху, Ньярлатхотепа, Азатота, Йог-Сотота, Шуб-Ніґґурат, і навіть Бурого Дженкіна з відьмою Нахаб. Від цього просто верне. А ще нещодавно мені один “знавець” рекомендував подивитися фільми, які зняли нібито за творами Лавкрафта. Я питаю: а як це можна екранізувати? Ну а хлопчина щось пробурмотів (не хотілося чути це вбоге намагання говорити заради розмови, і я зробив вигляд, що задрімав).

Людина, що малює героїв Лавкрафта, людина, що знімає фільми за його творами – такий дурень абсолютно не розуміє, в чому полягає фундаментальна особливість стилю цього дійсно виключно талановитого митця. Це абсолютний майстер зображування незображуваного, називання неназиваного. Його жахи до болю та огиди живі та близькі нам – і саме через це вони не мають чітких характеристик. І мати не можуть. Лавкрафт – майстер розмитого жаху, що оточує нас кожного дня. Все наше життя складається з його потворних богів.

Власне, розуміння цього елементарного факту витікає з усієї творчості автора. Гадаю, мені не варто було все це писати: той, хто і так це розуміє, не потребує мого коментаря, а той, в кого не вистачає розуму збагнути настільки просту річ – не заслуговує такого піклування. Втім, є ще третя категорія людей – ті, хто лише знайомляться з Лавкрафтом уперше. Не хотілося б, щоб вони будували свою позицію щодо цього письменника на ґрунті, закладеному невіґласами та дурнями, які не бачать в оповіданнях Лавкрафта нічого, окрім страшних байок про чудовиськ.

Завершу цей допис посиланням на новий переклад – цього разу презентую невеличкий твір “Неназиване”, в якому сам Лавкрафт розкриває зазначені особливості свого стилю для тугодумів, матеріалістів та прихильників сучасної американської філософії.

Фашизм та внутрішня цілісність

Пройшло вже 70 років з того часу, як помер Адольф Гітлер – людина, що своїми всім відомими діями перетворила фашизм на ідеологію з чи не найгіршою репутацією в світовій історії. Правління Гітлера, злочини Гітлера – це надзвичайно яскравий приклад того, як профан, захопивши владу завдяки підтримці нікчемних людців, може спаплюжити, спотворити, опошлити будь-яке вчення. Сьогодні саме слово “фашист” викликає в більшості людей ненависть, огиду та певний страх – саме через асоціацію цього надзвичайно широкого та багатоманітного культурно-політичного руху з гуртком покидьків, що колись знищували євреїв в концтаборах.

“Фашизм” слово італійське, і походить воно від “fasces” – так називалися зв’язки пруття, всередині яких знаходилися сокири лікторів – охоронців вищих магістратів Стародавнього Риму. Тож, з одного боку, фасція символізує силу (сокира), а з іншої – цілісність, єдність. Культурно-політичним вченням про силу через внутрішню цілісність і є фашизм у своєму чистому вигляді. Не більше і не менше.

Говард Філіпс Лавкрафт також був фашистом – але фашистом американського штибу. Тож, шановному читачеві пропонується моя нова аналітична стаття присвячена цій складовій нещодавно перекладеного українською мовою оповідання “Сни у відьомському домі”.

День Літнього Сонцестояння

Сьогодні вся Земля святкує найдовший день у році. Язичники та чаклуни збираються на свої темні шабаші, аби вшанувати в черговий раз свого сонячного бога. Втім, як стверджує побутова мудрість хлопського розуму, яким би довгим не був день – все одно прийде ніч. Яким би довгим не було життя – все одно прийде смерть.

Не мертвий той, хто може цілу вічність пролежати,
Із плином років навіть смерті прийде час вмирати, –

відповідає на це божевільний араб Абдул Альхазред, автор Некрономікону.

Власне, в цей визначний для всього року день, я презентую два нових переклади: Історію Некрономікону, есе Лавкрафта, в якому він намагається систематизувати знання стосовно таємничої книги Альхазреда; а також – Безіменне Місто, оповідання про втрачене місце в центрі Аравійської пустелі, яке й надихнуло Альхазреда на написання його жахливої праці. Більшість текстів Лавкрафта є роздумами стосовно мрії про безсмертя, про вічний день, в якому немає місця ночі – і в цих роздумах автор усі заповітні мрії людства зводить до наймерзеннішого жахіття: спочатку герой лише мріє про те, чого досягти не може, коли ж він врешті цього досягає, його охоплює вічний жах.

Це місце було древнім ще за юність Вавілона;
Хтозна, як довго у землі воно дрімало,
Допоки ми лопатами курган не розкопали,
З гранітних блоків знявши важкі його заслони.

Були там площі та могутні стіни;
Кришились, втім, і плити, і скульптури –
Небачених істот старі фігури,
Майстерно створені задовго до людини.

Та ось – сходинки, що ведуть кудись униз
Задухливим тонелем з доломіту
До ночі вічної відлюдницького світу,
До давніх знаків та найперших таємниць.
Вмить охопила паніка жахлива нас усіх,
Як ми почули знизу кроки ніг липких.

Техніка, прогрес, Західна цивілізація та Ньярлатхотеп

Перекладати твори Лавкрафта українською мовою мене підштовхнув один випадок: якось я готував тези для виступу на науковій конференції – на тему “Образ Ньярлатхотепа в творчості Лавкрафта як символ постіндустріальної епохи”. Виявилося, що жодного тексту українською мовою не існує, тож, я не зміг зробити жодного посилання (трагічна подія з академічного життя 🙂 ). Власне, я тоді вчинив дуже просто, написавши тези англійською мовою і зробивши посилання на ориґінали. Втім, проблема оприявила себе в повній мірі.

На сьогодні з тих текстів, яких я марно тоді потребував, неперекладеною залишається лише велика та надзвичайно змістовна праця “The Dream-Quest of Unknown Kadath” – сподіваюся, що ненадовго.

Що ж стосовно тих тез, то тепер і вони перекладені українською мовою, тож, пропоную ознайомитися як з ними, так і з новішою науковою публікацією, де здійснюється аналіз символізму оповідання “Той, що в пітьмі сидить”.

Передмова перекладача до статей Г. Лавкрафта та К. Болтона

Запропоновані тексти є перекладами статті сучасного ультраконсервативного мислителя Керрі Болтона, вперше опублікованої мовою оригіналу на сторінках журналу «North American New Right» (23 серпня 2010 р.) [1], а також двох публіцистичних нарисів Г. Ф. Лавкрафта [3; 4]. Переклад статті Болтона українською мовою, за люб’язної згоди Грега Джонсона, головного редактора згаданого журналу та видавництва Counter-Currents Publishing, було зроблено з огляду на необхідність подолання поширеного в українській гуманітаристиці однобічного ставлення до двох взаємопов’язаних феноменів ХХ століття: творчості Г. Ф. Лавкрафта та т. зв. «третьої політичної теорії» (фашизму). Для більшої ілюстративності статті додано і переклади двох соціально-політичних нарисів Лавкрафта, що досить яскраво відображають загальну тенденцію світогляду автора.

Для абсолютної більшості читачів, популярний письменник Лавкрафт сьогодні відомий як американський класик фантастичної літератури жахів, продовжувач традицій Е. По та Н. Готорна. При цьому до уваги не береться досить ґрунтовний спадок публіцистичних праць Лавкрафта на соціально-політичну тематику, невідомих вітчизняному читачеві. Публіцистика Лавкрафта дозволяє побачити ставлення автора до світу, в якому він жив, і, таким чином, дає ключ до розуміння символічних значень, прихованих за фантастичними образами його художньої прози. Так, доповнення звичного образу письменника дуже важливою в його житті політичною складовою дозволяє скласти більш цілісну картину його творчого світогляду – і, при цьому, ввести до українського політологічного дискурсу нову важливу та актуальну постать.

Актуальність Лавкрафта для сучасного суспільства полягає в тому, що він в першій половині ХХ століття критикував ліберальний вектор розвитку США, пропонуючи власну консервативну модель американізму, що базується на Пансаксонстві та є за своєю суттю різновидом фашистського режиму. Звернення до консервативних ідей Лавкрафта через призму сучасних суспільно-політичних реалій дозволяє усвідомити загальні помилки, яких припустилася еліта США, але які ще стоять під знаком питання для Української нації.

Звідси витікає другий важливий аспект статті Болтона: подолання обмеженого розуміння фашизму. Сучасний ліберальний світ створено на руїнах нацистської Німеччини та комуністичного СРСР: це призвело до розповсюдженого негативного розуміння як фашистської, так і комуністичної політичних теорій. Власне, слово «фашист» сьогодні має чітко виражену негативну конотацію – в більшості випадків, через поширене ототожнення фашистів в цілому з політичними діячами, причетними до розв’язання Другої Світової Війни, Холокосту та інших безумовних злочинів проти людства, що здійснювалися протягом 30х-40х років ХХ століття. Як зазначає в своїй статті французький мислитель Ален де Бенуа, «ані расизм, ані антисемітизм не є обов’язковими для фашизму» [2]. Принципова помилка німецьких націонал-соціалістів полягала в їхній вульгарній біологізації людини: саме такий примітивний підхід, яскраво висловлений А. Гітлером у праці «Моя Боротьба» дозволив їм знищувати людей на основі їхньої етнічної приналежності. Стаття Керрі Болтона змальовує фашизм у його повноті та багатоманітності, фашизм, що постав задовго до Гітлера в якості політичної теорії, опозиційної до капіталістичного та комуністичного матеріалізму. Так, розгляд творчості Лавкрафта через призму його суспільно-політичних ідей дозволяє доповнити сучасне розуміння фашизму і, таким чином, зробити спробу реабілітації фашистської політичної теорії в цілому.

Таким чином, переклад статті Керрі Болтона є одним з перших кроків, реалізованих задля інтеграції творчості Г. Ф. Лавкрафта до української гуманітарної науки. Запропоновані переклади праць Говарда Лавкрафта “Американізм” та «Біля коренів» яскраво репрезентують авторську суспільно-політичну позицію. Через запропоновану Болтоном призму, Лавкрафт посідає своє заслужене місце не лише поряд з Езрою Паундом, Юкіо Місімою та іншими згаданими Болтоном всесвітньо відомими представниками консервативного крила творчої інтелігенції. Погляди Лавкрафта є близькими і до ідей таких особливо актуальних сьогодні українських консерваторів, як Микола Сциборський та Дмитро Донцов. Ця обставина дозволяє українському читачеві розширити своє розуміння місця класиків українського консерватизму в контексті світової консервативної думки завдяки зверненню до співзвучних з українськими іноземних ідей.

 

Література

  1. Kerry Bolton. “Lovecraft’s Politics”. Retrieved from: http://www.counter-currents.com/2010/08/lovecrafts-politics/
  2. Alain de Benoist. “On Fascism” // Trans. by Lucian Tudor. Retrieved from: http://www.counter-currents.com/2015/01/on-fascism/
  3. Lovecraft, H. P. “At the Root”. Retrieved from: http://www.hplovecraft.com/writings/texts/essays/atr.aspx
  4. Lovecraft, H. P. “Americanism”. Retrieved from: http://www.everywritersresource.com/americanism-by-h-p-lovecraft/

 

© Олександр Артамонов, 2015.

“Ло”

Коли я вперше прочитав декілька оповідань Говарда Лавкрафта, вони мене, чесно кажучи, розчарували: стільки говорять про того Лавкрафта, а виявляється – нічого в ньому і нема особливого. Звичайні страшилки на ніч. Як це часто буває – я дуже сильно помилився.

Пройшов певний час, і мені попалася стаття великого мислителя та алхіміка Євґенія Ґоловіна під загадковою назвою “Ло”. Замість того, щоб зациклюватися на хорорному аспекті Лавкрафтової творчості, мудрий Ґоловін зосередив свою увагу на метафізиці, на найглибших пластах, прихованих під ґотичними сюжетами та чудовиськами. В цьому Ґоловін послуговувався підходом, створеним та розробленим видатним російським андеграундним письменником Юрієм Мамлєєвим, умовна назва якого – “метафізичний реалізм”. Стаття була настільки надихаючою та глибокою, що я зрозумів: десь я помилився, чогось я не побачив.

Дійсно, Лавкрафта приховали від мене перекладачі його праць – бо ж я читав його в російському перекладі, як і будь-який інший сучасний читач: видавництво “Азбука-классика”, книжки з м’якими обкладинками. Жахливі, абсолютно безвідповідальні переклади не передавали нічого, окрім якраз вищезгаданого “хорорного аспекту”. Читаючи Лавкрафта в ориґіналі, я остаточно переконався в тому, що перекладачі вкрали в мене його глибину – і замінили її безглуздою пласкою химерою популярної культури. Згодом я дізнаюся: Євґеній Ґоловін планував видати в Росії якісні переклади творів Лавкрафта ще у 90х роках минулого століття – аналогічно, як у Франції це зробив Жан Парвулєско. Втім, Ґоловін помер, і його плани померли разом з ним.

Всі ці обставини підштовхнули мене до того, щоб спробувати реалізувати бажання людини, що відкрила для мене Лавкрафта – перекласти всі його праці сумлінно та відповідно до загального контексту, в якому їх було створено. Але, якщо Ґоловін, що був російським мислителем, хотів інтеґрувати творчість Лавкрафта до російського дискурсу, то я вирішив спробувати зробити те саме для української культури.

Тож – нехай Лавкрафт заговорить українською.